Озима пшениця - детальніше

Рейтинг: 0

Пшениця (Triticum L.) — рід однорічних трав'янистих рослин родини злакових; найважливіша харчова культура.

Серед найважливіших зернових культур озима пшениця за посівними площами займає в Україні перше місце і є головною продовольчою культурою. Це свідчення великого народногосподарського значення озимої пшениці, її необхідності у задоволенні людей високоякісними продуктами харчування.

Основне призначення озимої пшениці – забезпечення людей хлібом і хлібобулочними виробами. Цінність пшеничного хліба визначається сприятливим хімічним складом зерна. Серед зернових культур пшеничне зерно найбагатше на білки. Вміст їх у зерні м'якої пшениці залежно від сорту та умов вирощування становить, у середньому, 13- 15%. У зерні пшениці міститься велика кількість вуглеводів, у тому числі до 70% крохмалю, вітаміни В1, В2 PP, Е та провітаміни A, D, до 2% зольних мінеральних речовин. Білки пшениці є повноцінними за амінокислотним складом, містять усі незамінні амінокислоти – лізин, триптофан, валін, метіонін, треонін, фенілаланін, гістидин, аргінін, Лейцин, ізолейцин, які добре засвоюються людським організмом. Проте у складі білків недостатньо таких амінокислот, як лізин, метіонін, треонін, тому поживна цінність пшеничного білка становить лише 50% загального вмісту білка. Це означає, наприклад, що при вмісті білка в зерні 14% ми ви-користовуємо його лише 7%. Тому так важливо вирощувати високо-білкову пшеницю. 400-500 г пшеничного хліба та хлібобулочних виробів покриває близько третини всіх потреб людини в їжі, половину потреби у вуглеводах, третину (до 40%) – у повноцінних білках, 50-60% – у вітамінах групи В, 80 % – у вітаміні Е. Пшеничний хліб практично повністю забезпечує потреби людини у фосфорі й залізі, на 40% – у кальції.

Співвідношення білків і крохмалю у зерні пшениці становить у середньому 1:6-7, що є найбільш сприятливим для підтримання нормальної маси тіла та працездатності людини.

Пшеничний хліб відзначається високою калорійністю – в 1 кг його міститься 2000-2500 ккал, що свідчить про його високу поживність і може бути використане як надійне джерело енергії.

Особливо якісні хліб та хлібобулочні вироби одержують із борошна сортів сильних пшениць, які належать до виду м'якої пшениці. За державним стандартом, зерно таких пшениць, які за класифікацією належать до вищого, першого та другого класів, містить відповідно 36, 32 і не менше 28% сирої клейковини першої групи і має натуру не менше 755 г/л, скловидність – не нижче 60%, а хлібопекарська сила борошна становить 280 і більше одиниць альвеографа (о. а.).

Хліб з борошна сильних пшениць є не тільки джерелом харчування, а й своєрідним каталізатором, який поліпшує процеси травлення та підвищує засвоєння інших продуктів харчування.

Сильні пшениці належать до поліпшувачів слабких пшениць. Борошно сильних пшениць при домішуванні (25-30%) до борошна слабких пшениць поліпшує його хлібопекарські властивості, завдяки чому хліб випікається високооб'ємним, пористим і якісним.

За високу якість зерна вирощування сильних пшениць стимулюється державою.

У виробництві досить поширена також група цінних пшениць, які за класифікаційною якістю належать до 3-го класу. їх зерно містить від 23% до 28% сирої клейковини другої групи, а сила борошна нижче 280 о. а. (до 200 о. а.). З борошна цінних пшениць випікають хліб доброї якості, але воно не здатне поліпшувати борошно слабких пшениць.

Пшениці із вмістом у зерні менше 23% (до 18%) клейковини належать до 4-го класу і є найменш якісними за хлібопекарськими показниками. їх віднесено до слабких пшениць.

Сорти пшениці 5-го класу з вмістом у зерні сирої клейковини менше 18% вирощують на корм худобі.

Зерно м'якої м'якозерної пшениці з низьким вмістом білка (9- 11%) і підвищеним – крохмалю використовується в кондитерській промисловості, зокрема для виготовлення тортів. Однак, в Україні цих сортів ще недостатньо.

В Україні поширені також сорти озимої твердої пшениці. Порівняно з м'якими пшеницями їх зерно багатше на білок (16-18%). Проте вони утворюють коротку й тугу клейковину (другої групи), яка для хлібопечення менш придатна: хліб з такого борошна формується низького об'єму, швидко черствіє. Борошно твердих пшениць є незамінною сировиною для макаронної промисловості. їх клейковина дає Змогу виготовляти макарони, вермішель, які добре зберігають форму при варінні, не ослизнюються і мають приємний лимонно-жовтий або янтарний колір. Тверді пшениці використовують для виробництва особливого сорту борошна – крупчатки та виготовлення вищої якості манної крупи.

У тваринництві широко використовують багаті на білок (14%) пшеничні висівки, які особливо ціняться при годівлі молодняку. Озиму пшеницю висівають у зеленому конвеєрі в чистому вигляді або в суміші з озимою викою. Тваринництво при цьому забезпечується вітамінними зеленими кормами рано навесні, услід за житом. Для годівлі тварин певне значення має солома, 100 кг якої прирівнюється до 20- 22 корм. од. і містить 0,6 кг перетравного протеїну та полови, особливо безостих сортів пшениці, 100 кг якої оцінюється 40,5 корм. од. із вмістом 1,5 кг перетравного протеїну.

Озима пшениця, яку вирощують за сучасною інтенсивною технологією, є добрим попередником для інших культур сівозміни, і в цьому полягає її агротехнічне значення.

Технології вирощування культури:

Сорти озимої пшениці селекції ПДАА за способом використання можна поділити на дві групи – сорти інтенсивного та напівінтенсивного типу вирощування. До першої групи, по даним морфобіологічної характеристики, дослідних та виробничих випробувань, відносяться сорти – Левада, Манжелія, Коломак 3, Фора, Лорд, Сидор Ковпак. До сортів другої грипи слід віднести сорти: Українка полтавська, Диканька, Коломак 5, Вільшана, Сагайдак.

Суть технології вирощування озимої пшениці полягає в оптимізації умов вирощування пшениці на всіх етапах росту й розвитку рослин. Технологія вирощування озимої пшениці передбачає: використання інтенсивних сортів, застосування добрив на заплановану врожайність, роздрібне внесення азотних добрив протягом весни за даними ґрунтової і рослинної діагностики, інтегровану систему захисту рослин від бур’янів, хвороб та шкідників, за потребою застосування регуляторів росту (ретардантів), сівбу із залишенням постійних технологічних колій (по можливості), організацію біологічного контролю за станом росту і розвитку рослин на основних етапах органогенезу.

Головною метою інтенсивної технології є максимальна реалізація потенційної продуктивності сортів озимої пшениці шляхом раціональної мобілізації природних та техногенних факторів урожайності.

1. Попередники. Технологія вирощування озимої пшениці

Сучасні високопродуктивні сорти озимої пшениці відзначаються підвищеними вимогами до родючості ґрунту, вмістом вологи та його чистотою щодо бур’янів. У зв’язку з цим зростає роль попередників при вирощуванні таких сортів. Попередники для озимої пшениці підбираються з урахуванням зони вирощування, структури посівних площ, реакції сортів на них. У посушливих та напівпосушливих південних районах озиму пшеницю висівають насамперед після тих попередників, які найменше висушують кореневмісний шар ґрунту та орють сприятливі умови водозабезпечення сходів після обробки; у північних районах достатнього зволоження попередниками є ті, які забезпечують оптимальні строки сівби, мають сприятливий поживний режим ґрунту та мінімальну його засміченість бур’янами.

За даними наукових досліджень кращими попередниками для пшениці в Степу та Лісостепу України є чорні й зайняті пари, горох. У Лісостепу – зайняті пари, горох, багаторічні трави на один укіс. Приріст урожаю зерна пшениці, розміщеної після кращих попередників, досягає 7-10 ц/га і більше порівняно з розміщенням її після стерньових попередників. Цілком задовільними попередниками для озимої пшениці, які широко застосовуються при інтенсивній технології вирощування, є горох, кукурудза на силос, ріпак, гречка.

Дослідженнями встановлено, що урожай пшениці, близький до високого, можна одержати і після гірших попередників. Проте, це завжди пов’язано з додатковими витратами добрив, гербіцидів, засобів захисту рослин від хвороб, шкідників, що значно підвищує собівартість вирощеної продукції.

Серед сортів селекції ПДАА особливо високою реакцією на попередники відзначаються Левада, Манжелія, Фора, Сидор Ковпак, які при висіванні після кращих попередників забезпечують приріст урожайності до 15-20 ц/га.

Сорти високорослі, схильні до вилягання, доцільно висівати після гірших попередників, кукурудзи (Коломак 5,Українка полтавська).

2. Обробіток ґрунту. Технологія вирощування озимої пшениці

Основною метою обробітку ґрунту у посушливих районах є збереження вологи на час сівби пшениці, а в районах достатнього зволоження – боротьба з бур’янами, якісна заробка післяжнивних решток, особливо при розміщенні озимої пшениці після кукурудзи, багаторічних трав та внесенні органічних добрив. Залежно від попередника та вологості ґрунту застосовують відвальний або поверхневий спосіб його обробітку. Коли орний шар містить менше 20 мм продуктивної вологи, що спостерігається в посушливе літо, то після таких попередників, як горох, кукурудза, ефективнішим є безвідвальний (безплужний), або поверхневий обробіток (дисковими лущильниками, плоскорізами).

При застосуванні відвального (плужного) обробітку ґрунту починають з лущення відразу після збирання попередника за принципом „комбайн з поля, плуг в борозну”. Залежно від забур’янення поля одно- чи багаторічними бур’янами його лущать один або два рази. При наявності однорічних бур’янів і розміщенні пшениці після стерньових попередників, як правило, проводять одне якісне лущення дисковими лущильниками (ЛДГ-10, ЛДГ-15) на глибину 6-8 см. Після відростання бур’янів площу орють плугами з передплужниками (ПЛН-5-35, ПЛП-6-35) в агрегаті з котками на глибину – 20-22 см., так як при більш глибокій оранці пересихає орний шар.

На зайнятих парах, які рано звільняються від урожаю парозаймаючої культури та забур’янені кореневищними бур’янами (пирієм повзучим, гострецем, хвощем польовим), а також після запирієних стерньових попередників проводять дворазове дискування на глибину залягання кореневищ (10-12 см.) та оранку з коткуванням після з’явлення „шилець” пирію на глибину до 25-27 см. Пирій іноді знищують також вичісуванням. Ефективне застосування по вегетуючим рослинам гербіцидом: раундап 3,5-4,0 кг/га.

При наявності коренепаросткових бур’янів (осоту, березки польової та ін.) поле перший раз дискують на глибину 6-8 см., вдруге лущать полицевими лущильниками (ППЛ-10-25) або плоскорізами (ОПТ-3-5) при відростанні розеток бур’янів на глибину 10-12 см. Потім проводять оранку на глибину 25-27 см., або на глибину мілкого орного шару. У Степу після стерньових попередників, забур’янених кореневищними бур’янами, на темно-каштанових, солонцюватих ґрунтах важкого механічного складу, поверхневий обробіток дисковими лущильниками проводять на глибину 8-10 см., а на полях з коренепаростковими бур’янами дискування слід поєднувати з розпушуванням плоскорізами на глибину 20-30 см. Та щілюванням верхнього шару ґрунту, що сприяє підвищенню вологозабезпеченості ґрунту, зменшенню кількості коренепаросткових бур’янів та підвищенню врожайності на 3-4 ц/га.

Після збирання багаторічних трав, кукурудзи поле дискують вздовж і впоперек важкими дисковими боронами (БДТ-7 та ін.) або дисковими лущильниками на глибину 10-12 см. В основних районах поширення пшениці орють з коткуванням на глибину 25-27 см.

Оранку під пшеницю закінчують не пізніше як за 3-4 тижні до настання оптимальних строків сівби. При запізненні з оранкою грунт до початку сівби не встигає достатньо ущільнитися, що створює загрозу розриву кореневої системи пшениці внаслідок його осідання. Про це особливо слід пам’ятати при сівбі після кукурудзи на силос (не запізнюватися з її збиранням і підготовкою ґрунту).

У посушливі роки оранку не застосовують через вивертання великих брил ґрунту. Замість оранки проводять поверхневий обробіток, як правило, після гороху, кукурудзи на силос, особливо на полях, чистих від багаторічних бур’янів. Після гороху, він полягає у дво – триразовому дискуванні на глибину 8-10 см. З наступним коткуванням ґрунту кільчасто-шпоровими котками, після кукурудзи проводять дискування лущильниками БДТ-5, БДТ-7 на 10-12 см., культивацію на глибину 6-8 см.

У південних степових районах, де має місце вітрова ерозія, застосовують також безплужний обробіток ґрунту. Поле після збирання гороху, парозаймаючих культур, стерньових попередників обробляють голчастими боронами (БИГ-3А) в агрегаті з культиватором-плоскорізом ОПТ-3-5, а при потребі – з котком ЗККШ-6 на глибину 8-12 см. При сівбі пшениці після кукурудзи або багаторічних трав використовують комбіновані агрегати ОПТ-3-5 + БИГ-3А + ЗККШ-6 або АКП-2,5 , БДТ-7 + БИГ-3, якими обробляють грунт на глибину 8-16 см.

В умовах дослідного поля, селекційних та насіннєвих посівів озимої пшениці Полтавської державної аграрної академії пшеницю вирощують тільки по чорному пару. Обробіток чорних парів починають восени після збирання попередника із застосуванням системи зяблевого обробітку, який включає двофазне лущення, обробіток культиватором-плоскорізом ОПТ-3-5, та один раз на 8-10 років глибоку оранку плугами з передплужниками здебільшого на глибину до 27-30 см.

Рано навесні зяб боронують. З появою бур’янів приступають до першої культивації з боронуванням на глибину 10-12 см., а на парах забур’янених гірчаком повзучим – 12-14 см. Протягом літа пар підтримують у пухкому та чистому від бур’янів стані, проводячи 2-3 культивації з боронуванням із поступовим зменшенням глибини на 1,5-2 см. У вологе літо культивації пару починають з глибини 6-8 см із заглибленням на 8-10 і 10-12 см.

Передпосівний обробіток ґрунту спрямований на створення сприятливого структурно-агрегатного складу посівного шару з ущільненим ложе для розміщення насіння та шару дрібно грудочкуватого ґрунту над ним. Найкраще використовувати для цього культиватори (КПС-4, УСМК-5,4 та ін.), обладнані стрільчастими лапами. Для кращого вирівнювання поверхні ґрунту і проведення якісної сівби культивації проводять під кутом до оранки на глибину загортання насіння 4-6 см.

3. Застосування добрив. Технологія вирощування озимої пшениці

Сорти озимої пшениці селекції ПДАА на протязі багатьох років випробовувались та випробовуються на здатність формування високої потенційної врожайності, як при застосуванні високих доз мінеральних добрив, так і при використанні різних ґрунтових відмінностей та попередників. Слід відмітити, що майже всі сорти мають дуже високий потенціал врожайності, який становить біля 80-100 ц/га ібільше і формування такого потенціалу залежить від багатьох факторів і, перш за все, від застосування добрив та попередників.

Добрива є одним з найефективніших та швидкодіючих факторів підвищення врожайності пшениці і поліпшення якості зерна. Великий позитивний вплив добрив на продуктивність пшениці пояснюється тим, що в ґрунті поживні речовини містяться у важкорозчинній формі, а фізіологічна активність кореневої системи її недостатньо висока. Тому застосування добрив під озиму пшеницю забезпечує досить високі прирости врожаю на всіх ґрунтових відмінах. Особливо добре реагують на внесення добрив короткостеблові сорти пшениці, у яких прирости урожаю за рахунок добрив можуть сягати 10-16 ц/га і більше.

На сприятливому удобреному фоні в пшениці формуються: добре розвинена коренева система, оптимальна листкова поверхня, яка досягає у фазі кущення 6-9 тис. м²/га, трубкування – 20 тис., колосіння – 40-45 тис., молочної стиглості 10 тис. м²/га; підвищується морозо- та зимостійкість, знижується транспірація. За рахунок добрив у зерні збільшується вміст білка на 1-3 %, сирої клейковини на 3-6 % і більше, підвищується маса 1000 зерен та скловидність.

Під пшеницю вносять, як правило, мінеральні добрива, а органічні – під попередник. Гній або компости рекомендується вносити безпосередньо під пшеницю лише на бідних ґрунтах, в яких вміст гумусу не перевищує 2,2 %, та після стерньових попередників. Середня норма гною на чорноземних ґрунтах становить 20-25 т/га, дерново-підзолистих і сірих опідзолених – 30-35 т/га.

Застосовують гній, як правило, при вирощуванні озимої пшениці по зайнятому або чистому пару. Після стерньових попередників рекомендується висівати як проміжні так звані фітосанітарні культури – ріпак, гірчицю білу на зелене добриво. Кореневі виділення цих рослин і зароблена у грунт зелена маса при її розкладанні пригнічують розвиток збудників хвороб і одночасно збагачують його на органічну речовину. Ці культури при формуванні зеленої маси 80-150 ц/га плоскорізять або приорюють. Перед сівбою проводять культивацію з боронуванням або дискування на глибину загортання насіння.

Мінеральні добрива найраціональніше вносити на заплановану урожайність. При їх застосуванні особливу увагу звертають на забезпечення пшениці азотними добривами. Їх слід вносити так, щоб рослини були забезпечені азотом постійно і в достатній кількості протягом всієї вегетації. При нестачі азоту рослини погано кущаться, утворюють щуплий колос з низькою масою 1000 зерен. Надмірне азотне живлення також шкідливе: викликає сильний ріст рослин восени і вони втрачають морозо- та зимостійкість, рослини у посівах загущуються, взаємо затіняються через надмірне кущення знижуючи продуктивність фотосинтезу, більше уражуються хворобами, урожайність їх зменшується, як і при нестачі азоту. На чорноземах Лісостепу вносять по 60-90 кг/га мінеральних добрив з перевагою фосфору та азоту, а на солонцюватих ґрунтах обмежуються внесенням азотних і фосфорних добрив, виключаючи калійні.

Норми мінеральних добрив та співвідношення у них азоту, фосфору і калію залежать також від попередників озимої пшениці. При її розміщенні в сівозміні після зернових бобових рослин та багаторічних бобових застосовують повні мінеральні добрива, з підвищеними нормами фосфорних і калійних та зменшеними – азотних, після кукурудзи – з підвищеними нормами азоту, наприклад, після картоплі або цукрових буряків – калію.

При застосуванні добрив слід враховувати біологічні особливості районованих сортів пшениці. Вищі норми мінеральних добрив, особливо азотних, застосовують при вирощуванні низькорослих сортів, стійких проти вилягання, менші норми – при використанні під високорослі сорти схильних до вилягання.

Ефективність мінеральних добрив залежить від строків сівби пшениці. При ранній сівбі, особливо в умовах достатнього зволоження і теплої осінньої погоди, озиму пшеницю удобрюють лише фосфорно-калійними добривами, завдяки яким рослини не переростають, краще загартовуються, стають більш зимостійкими. Під пшеницю пізніх строків сівби вносять повне мінеральне добриво, яке поліпшує кущення рослин та сприяє швидшому наростанню вегетативної маси.

На ґрунтах з підвищеною кислотністю (рН 5,5 і менше) використовують фізіологічно лужні мінеральні добрива (натрієву або кальцієву селітру, томасшлак, фосфоритне борошно та ін.), на солонцюватих – фізіологічно кислі (сульфат амонію, суперфосфат тощо).

Середніми нормами добрив при інтенсивній технології вважаються для озимої пшениці 90-120 кг/га азоту, фосфору і калію (NРК). Вони можуть бути більшими або меншими, залежно від родючості ґрунту і ґрунтової відміни, характеру попередника, зони вирощування пшениці, сорту та багатьох інших причин.

Розраховані або рекомендовані середні норми фосфорно-калійних добрив вносять розкидачами НРУ-0,5, ІРМГ-4, РУМ-5, РУМ-8 або КСА-3 під основний обробіток ґрунту. При застосуванні рекомендованих середніх норм добрив потрібно враховувати ґрунтову відміну: при вирощуванні пшениці у південних районах на солонцюватих ґрунтах норми калійних добрив різко зменшують, а на легких підзолистих, дерново-підзолистих ґрунтах Полісся – збільшують, норми фосфорних добрив підвищують на звичайних і карбонатних чорноземах півдня.

Азотні добрива при інтенсивній технології вирощування вносять у період вегетації пшениці. Застосовують їх з використанням показників проведених діагностик живлення – ґрунтової, листкової, тканинної, а також на підставі візуальних спостережень за ростом і розвитком рослин.

Великий ефект для підвищення потенціалу врожайності спричиняють комплексні мінеральні добрива, з вмістом цілого набору мінеральних солей, особливо при використанні позакореневого підживлення. Сьогодні виробництву відомі такі комплексні добрива, як кристалон, рексолін, вуксал, які на ранніх етапах розвитку рослин (4-й етап органогенезу) активізують фотосинтетичну активність рослин, тобто налаштовують рослину на активізацію всіх фізіологічних, біохімічних процесів, підвищують атрагуючу здатність і тим самим сприяють підвищенню потенціалу врожайності, викликаючи епігенетичний ефект на ранніх етапах розвитку рослин.

Кислі орні землі потрібно вапнувати, щоб: поліпшити агрохімічні, біологічні та агрофізичні властивості ґрунту; підвищити доступність поживних речовин ґрунту і добрив; створити сприятливі умови для розмноження і активізації життєдіяльності корисної мікрофлори; поліпшити водо – і повітропроникність. При цьому не тільки підвищується врожайність озимої пшениці, а й зменшується ураження рослин борошнистою росою, бурою листковою іржею.

Для досягнення нейтральної реакції в шарі ґрунту 0-15 см. Вносять вапно перед сівбою пшениці із старанним зароблянням його у ґрунт. З вапнякових матеріалів застосовують гашене і негашене вапно, дефекат, крейду, а на піщаних ґрунтах, де озима пшениця реагує на магній, слід застосовувати доломітове борошно.

Потрібно нейтралізувати також кислі мінеральні добрива, додаючи по 2,21 кг СаСО3 на 1 кг діючої речовини за азотом, який вносять у вигляді аміачної селітри. При урожаї озимої пшениці, наприклад 50 ц/га із внесенням середньої норми азоту 130 кг/га на його нейтралізацію потрібно 330 кг СаСО3. Такої кількості достатньо для компенсації виносу врожаєм карбонату кальцію, магнію, а також для нейтралізації кислих туків.

 Особливості азотного удобрення озимої пшениці

Аналізуючи всю різноманітність можливих варіантів застосування азоту, що визначаються факторами агротехніки і клімату, та пов’язаних з ними особливостей росту та розвитку рослин і протікання процесу закладання елементів продуктивності, розроблено ряд систем азотного удобрення. Вони можуть складатися з дво-, три- і чотириразових підживлень. Особливості їх подано нижче.

1. Восени на бідних ґрунтах і після гірших попередників вносять не більше N₃₀. Внесення азоту в таких умовах сприяє кращому росту рослин восени, внаслідок формування більшої кількості пластичних речовин підвищується зимостійкість. Підставою для прийняття рішення про внесення азоту є дані ґрунтової діагностики.

      2. Ранньовесняне (регенеративне) підживлення на II чи III етапі органогенезу підвищує густоту стеблостою (тому і називається регенеративним), збільшує кількість члеників колосового стрижня. Доза азоту для першого підживлення найбільше залежить від двох факторів — стану посівів і часу відновлення весняної вегетації. На добре розвинених посівах рекомендується вносити 30 % (N_30-60) від повної норми азоту.

Посіви, що відновлюють весняну вегетацію раніше середньої багаторічної дати, добре ростуть у висоту і завдяки посиленому кущінню утворюють продуктивний стеблостій, що досягає 600-700 шт./м².Якщо посіви зріджені (200-230 рослин на 1 м²), під час першого підживлення вносять N_40-60. За наявності 180-200 рослин на 1 м² дозу азоту для першого підживлення збільшують до N_60-90.

Норму азоту збільшують в роки з пізньою весною, що характеризуються пізнішим відновленням весняної вегетації, внаслідок чого наростання вегетативної маси зменшується. В роки з ранньою весною на добре розвинених густих посівах перше підживлення проводити недоцільно.

Оптимальним ЧВВВ у районі Полтави вважається 28 березня плюс-мінус 2 доби, тобто оптимальний період відновлення весняної вегетації триває з 26 по 30 березня. Раніше від 26 березня – рання вегетація, пізніше від 30 березня – пізня вегетація. Найбільша віддача добрив від першого підживлення забезпечується у випадку прикореневого внесення з використаним тукових сівалок з боронуванням, коли гранули добрив загортаються в грунт [7].

      3. Друге підживлення (продуктивне) – найбільш впливає на врожай зерна, проводять на початку виходу рослин у трубку (IVетап органогенезу). Сприяє кращому росту бокових стебел, які за продуктивністю доганяють головне стебло. Якщо рано навесні внесли 30% загальної норми азоту, то під час другого підживлення вносять 50 %. або N_60-90. Норма добрив визначається першим підживленням. Збільшення дози азоту на II етапі вимагає зменшувати її на IV етапі і навпаки. Оптимальну норму добрив другого підживлення встановлюють за листковою діагностикою.

Друге підживлення вирішальний чинник роздрібного внесення добрив, бо найбільш впливає на продуктивність колоса, а значить – і на підвищення врожайності озимої пшениці.

4. Трете підживлення (якісне) — вносять решту азоту (N_30-60) в період від початку фази колосіння до наливу зерна (VIІІ-Х етап). Збільшує тривалість активної діяльності верхніх листків, підвищує інтенсивність фотосинтезу. Впливає на врожайність і якість. Чим пізніше проведено підживлення, тим менше азот впливає на врожайність і більше на якість. Як правило, використовують для третього підживлення добрива в сухому вигляді або водний розчин. Для встановлення доцільності проведення цього підживлення використовують дані тканинної діагностики.

4. Підготовка насіння, сівба. Технологія вирощування озимої пшениці

Важливою умовою підвищення врожайності пшениці є використання для сівби високоякісного насіння кращих районованих сортів, пристосованих до місцевих умов вирощування. Призначене для сівби насіння має бути високо життєздатним за схожістю, енергією проростання, силою росту, вирівняністю, типовою для сорту ваговитістю тощо. Важливим показником посівної якості насіння є також його висока чистота від насіння бур’янів, особливо карантинних, та інших домішок. Сівба таким насінням забезпечує високу і дружну схожість, інтенсивніше формування кореневої системи, вузла кущення і вегетативних пагонів з підвищеною стійкістю проти несприятливих умов зимівлі.

За Державним стандартом України, для сівби пшениці необхідно використовувати насіння, яке за категорією відповідає 1-3 репродукціям зі схожістю для м’якої пшениці не менше 92 %, чистотою від насіння бур’янів та інших домішок не менше 98 %, сортовою чистотою не менше 98 %, вологістю не більше 15-15,5 %.

Перед сівбою насіння калібрують за крупністю і вирівняністю: очищають від насіння бур’янів та інших культурних рослин і пожнивних домішок; протруюють від збудників хвороб та ґрунтових шкідників; обробляють мікроелементами, бактеріальними препаратами тощо.

Для сортування і очищення насіння використовують зерноочисні машини ЗВС-20А, МВО-20, ОВС-25, МС-4,5 та ін.; трієрні блоки БТ-20 та ін.; зерноочисні агрегати ЗАВ-25, ЗАВ-40, ЗАВ-50; зерносушильні комплекси КЗС-25Б, КЗС-25 чи КЗС-50. Дуже ефективними машинами для очищення та калібрування насіння є зерноочисні машини типу САД (аеродинамічні сепаратори). У відділі насінництва науково-дослідного селекційного центру ПДАА використовують аеродинамічний сепаратор САД-1.

Протруюють насіння, доведене до стандартної вологості (14-15,5%) за 2-3 тижні або за 2-4 дні до сівби з використанням машин і комплексів ПС-30, ПС-10А, КПС-10, КПС-40.

Проти збудників найбільш поширених хвороб (кореневих гнилей, твердої сажки, борошнистої роси, бурої листкової іржі) застосовують такі хімічні препарати, як 15 %-й байтан-універсал (2 кг/т), 75 %-й вітавакс (2,5-3 кг/т), 50 %-й фундазол (2-3 кг/т) та ін. В зв’язку з поширенням в осінній період переносників хвороби ВЖКЯ (тлі, цикади, блохи) насіння слід протруювати круізером, який захищає сходи від заселення збудниками вірусу. Для одночасного захисту рослин від хвороб і ґрунтових шкідників насіння обробляють комплексним препаратом–гамагексаном (2 кг/т). Для поліпшення якості протруєння препарати краще застосовувати у вигляді суспензій, зволожуючи їх водою з розрахунку 10 л на 1 т насіння.

Максимальний контакт насіння з пестицидами досягається при додаванні суспензій NаКМЦ (натрієва сіль карбоксилметилцелюлоза) з розрахунку 0,1-0,2 кг/т або ПВС (полі вініловий спирт) 0,5 кг/т. Цей спосіб підготовки насіння дістав назву інкрустації.

Встановлено, що максимальної продуктивності пшениці досягають при кількості рослин на час збирання 300-400 шт./м². при наявності 500-600 продуктивних стебел з добре сформованим колоссям.

Одним з технологічних прийомів формування оптимальної густоти рослин пшениці на посівній площі є вибір ґрунтових умов, біологічних особливостей сорту, строків і способів сівби та інших факторів урожайності. Наприклад, у західних та північних регіонах України, більше забезпечених вологою, густота посіву і залежна від неї норма висіву на ґрунтах середньої родючості вищі, ніж у посушливих південних та східних умовах, де для густих посівів не вистачає вологи і вони допускаються лише при зрошенні. Проте і в районах достатнього зволоження при вирощуванні пшениці на досить родючих ґрунтах або при застосуванні високих норм добрив не слід загущувати посіви, особливо якщо сорти висококущисті, адже це може викликати їх вилягання та зниження урожайності. Подібна взаємозалежність норм висіву і родючості ґрунту спостерігається також у посушливих районах, коли при сівбі пшениці на високородючих ґрунтах вищої врожайності досягають за рахунок деякого загущення посіву із застосуванням підвищених норм висіву.

При встановленні норм висіву потрібно враховувати кущистість і високородючість сорту. Як правило, висококущисті й високорослі сорти, які формують густий стеблостій, схильний до вилягання, висівають рідше, ніж менш кущисті й високорослі сорти, стійкі проти вилягання. Норми висіву залежать від строків сівби пшениці. При запізненні із сівбою їх підвищують, щоб зменшити загрозу можливого зрідження посівів внаслідок загибелі недостатньо розвинених рослин з настанням ранніх осінніх заморозків. Норми висіву підвищують при сівбі пшениці після стерньових попередників, на площах, недостатньо очищених від бур’янів та перехресному способі сівби. Визначаючи норму висіву, обов’язково враховують якість насіння – його схожість, чистоту та масу 1000 насінин.

Науково-дослідними установами України розроблені середні норми висіву пшениці для кожної грунтово-кліматичної зони України, які за сприятливих умов, забезпечують рекомендовану для них густоту посіву.

Відповідно до рекомендацій, оптимальні норми висіву для середньорослих сортів, вирощуваних на ґрунтах середньої родючості, становлять (млн. шт. схожих зерен на 1 га): у районах степової зони – 4,5-5,0; лісостепової – 4,5-5,0. Залежно від конкретних умов вирощування норми висіву уточнюють.

Фактичну вагову норму висіву (в кг/га) обчислюють за встановленою посівною придатністю насіння, користуючись формулами:

ПП = С*Ч / 100, % ;

Нв = Н*М*100 / ПП, кг/га,

де ПП – посівна придатність насіння, %; С – схожість насіння, %; Ч – чистота насіння, %; Нв – норма висіву фактична, кг/га; Н – норма висіву рекомендована, млн. шт./га; М – маса 1000 зерен, г.

5. Строки сівби. Технологія вирощування озимої пшениці

Найкраще перезимовує озима пшениця з добре сформованим вузлом кущення, 3-4 пагонами та добре розвиненою кореневою системою. Залежно від сорту така кількість пагонів утворюється за 50-60 днів (від сівби до припинення активної вегетації, коли середньодобова температура встановлюється на рівні 5 ºС), протягом яких набирається сума температур 560-580 ºС. Цього досягають при сівбі її в оптимальні (календарні) строки, встановлені для кожної грунтово-кліматичної зони: в Лісостепу і західних районах 10-25 вересня, у Степу 15-25 вересня. У ці строки, як правило, середньодобова температура становить 15-17 ºС. На родючих ґрунтах, після кращих попередників з достатнім внесенням добрив та при достатніх запасах вологи в посівному шарі, пшеницю сіють у другу половину оптимальних строків. При більш ранній сівбі вона може перерости, особливо, у високорослих сортів пшениці і знизити морозо- та зимостійкість. Крім того, ранні посіви більше пошкоджуються злаковими мухами (шведською, гессенською та ін.) цикадами, тлями, які являються збудниками вірусного захворювання – ВЖКЯ.

Сіють пшеницю різними способами: звичайним рядковим з шириною міжрядь 15 см., вузькорядним з міжряддям 7,5 см., перехресним з міжряддями 15 см. Основним способом сівби пшениці є звичайний рядковий з шириною міжрядь 15 см. При сівбі залишають постійні технологічні колії, для чого в середній сівалці 3–сівалкового агрегату перекривають 6-7 та 18-19-й висівні апарати – якщо при весняно-літньому внесенні добрив використовуватимуться розкидачі НРУ-0,5, РМС-6 та обприскувачі ОВТ-І А або ОПШ-15. При використанні розкидачів 1РМГ-4 або РУМ-5 перекривають 8 і 17-й висівні апарати. Ширина колій у першому випадку 180 см. З шириною смуг 45 см., у другому – відповідно 135 та 30 см.

Для одержання дружних і рівномірних сходів глибина загортання насіння на добре оброблених і вологих ґрунтах не повинна перевищувати 3-5 см., на важких – її зменшують на 1-2 см., на легких – збільшують до 6-8 см.

При збільшенні глибини загортання насіння у багатьох сортів пшениці збільшується і глибина залягання вузла кущення. Це зменшує загрозу загибелі рослин від вимерзання й випирання. Іноді внаслідок цього рослина розосереджує кущення – створює два вузли (буває навіть три) – в зоні первинної кореневої системи і близько до поверхні ґрунту. Спостереження показують, що це сприяє виживанню рослин, але не підвищує їх продуктивності і загалом є небажаним явищем.

6. Догляд за посівами. Технологія вирощування озимої пшениці

У період вегетації посіви озимої пшениці пошкоджуються шкідниками – мишоподібними гризунами, клопами-черепашками, хлібною жужелицею, злаковими мухами, попелицею та ін.; уражуються хворобами – сажкою, борошнистою росою, бурою листковою іржею, кореневими гнилями; засмічуються багато- та однорічними бур’янами. Тому надійний догляд за посівами є важливим резервом підвищення їх продуктивності.

Догляд за посівами озимої пшениці починають восени. При виявленні на посівах 8-10 колоній мишей на 1 га їх знищують внесенням у нори по 150-200 г (склянку) аміачної води або розкиданням біля колоній принад з фосфідом цинку, витрачаючи його 150-400 г/га , чи зернового бактероденциду 1-2 кг/га; з появою жужелиці, підгризаючих совок посіви обприскують 40 %-м фосфамідом (БІ-58) 0,8 кг/га, 40 %-м метафосом 0,4-0,6 кг/га. Посів, уражений борошнистою росою, обприскують 50 %-м фундазолом 0,5-0,6 кг/га або байлетоном 0,6-0,8 кг/га (200-300 л/га). Взимку і ранньою весною постійно спостерігають за ходом перезимівлі пшениці і при необхідності організовують захист її від вимерзання, випрівання тощо.

Навесні посіви пшениці оглядають, визначають стан їх після зимівлі, ступінь зрідженості та приймають рішення щодо доцільності їх залишення для подальшої вегетації. Якщо весна рання, у ґрунті достатньо продуктивної вологи (до 200 мм у шарі 1 м.), погода прохолодна (10-12С⁰), то при наявності на м² в Лісостепу 200 рослин, в Степу не менше 250, які почали нормально кущитись, пшеницю на 2-3 етапах органогенезу підживлюють невисокими нормами азотних добрив і продовжують догляд за посівами до початку збирання врожаю. Слабкорозвинену пшеницю при густоті близько 200 рослин на м². в Лісостепу підсівають, а в Степу пересівають високоврожайними ярими культурами. При пізньому відновленні вегетації нормально розвинені посіви підживлюють підвищеними нормами азоту і проводять старанний догляд. Пшеницю, яка з осені не розкущилася або розкущилася, але вийшла із зими маючи загиблу вегетативну масу, а також посіви, які навесні виявилися наполовину зрідженими, пересівають незалежно від зволоження ґрунту.

Система догляду за озимою пшеницею, крім азотних підживлень, включає також захист рослин від вилягання, бур’янів, хвороб та шкідників.

На початку трубкування (4 етап органогенезу) схильні до вилягання сорти пшениці обприскують ретардантом – хлормекватхлорид (форми від 460 до 750 г/л), стабілан ( хлорид хлормеквату, 750 г/л), терпал (хлормекватхлорид чистий, 305 г/л + етефон), а також вітчизняний чаркор, що являє собою композіію регуляторів росту природного походження й сентетичних аналогів фітогармонів. Обробка посівів ретардантами у фазі кінець кущення-початок виходу в трубку дозволяє знизити висоту рослин за рахунок уповільнення росту міжвузль, а також стимулювати розвиток механічних тканин, що приводить до збільшення товщини й діаметра соломини не впливаючи на скорочення листової поверхні. Будучи біологічно активними речовинами, регулятори росту можуть впливати не тільки на фізіологічні процеси рослин, але й на комах і збудників хвороб рослин.

Проти однорічних і багаторічних широколистих бур’янів на насіннєвих посівах ми застосовуємо гранстар (20-25 г/га), гроділ максі (0,09-0,11 л/га).

Одночасно пшеницю обприскують також проти кореневих гнилей та інших хвороб імпактом (500 г/га), фундазолом, байлетоном (по 0,5-0,8 кг/га) або тозонітом (0,5 кг/га). Проти фузаріозів, борошнистої роси, септоріозу листя та колосу, бурої їржі – фальконом (0,6 л/га).

Для продовження вегетації і фотосинтезу озимої пшениці, збереження верхніх 1-2 листків, які в цей період мають вирішальне значення у формуванні та наливанні зерна, від ураження борошнистою росою, бурою листковою іржею та іншими хворобами, пшеницю обробляють альто 400, тілтом (0,5 кг/га), тозонітом (0,5кг/га) або іншими рекомендованими препаратами. Проти шкідників застосовують метафос (0,5-0,8 кг/га), метатіон та інші препарати.

7. Збирання. Технологія вирощування озимої пшениці

Збирають озиму пшеницю у фазі воскової стиглості зерна, застосовуючи однофазний (пряме комбайнування) і двофазний (роздільний) способи збирання. Двофазним способом збирають забур’янені посіви, густу високорослу пшеницю, сорти, схильні до обсипання. Починають збирати при досягненні зерном вологості 30-32%. Скошують пшеницю жатками ЖВП-6А, ЖВН-6А у валки товщиною 12-18 см, шириною до 1,8 м. при висоті зрізу середньо- і низькорослих сортів 15-20 см., високорослих і густих 25-30 см. За такої висоти стерні валки швидше просушуються. При двофазному збиранні полеглої забур’яненої пшениці використовують бобові жатки (ЖБА 3,5), так як під час роботи різальних агрегатів зернових жаток втрачається багато зерна. Через 2-4 дні підсохлі валки підбирають комбайнами Дон 1500 з приставками ПУН-5, ПУН-6 і обладнані підбирачами ППТ-2,ППТ-3А.

Роздільне збирання на півдні проводять протягом 2-4 днів, у Лісостепу і на Поліссі – 2-4 днів, після чого переходять на пряме комбайнування, яке починають при вологості зерна 18-20 %. Для прямого комбайнування залишають чисті, стійкі проти обсипання, не полеглі та зріджені низькорослі посіви пшениці, які досягли повної стиглості. Застосовують його також у дощові жнива.

Комбайни при збиранні старанно регулюють з тим, щоб звести до мінімуму втрати зерна (не більше 1 %), травмованість (насінного зерна не більше 1 %, продовольчого до 2 %).

Важливо стежити за режимом роботи комбайна при збиранні. Наприклад, при обмолоті вологої хлібної маси, коли зерно вимолочується важко і менше травмується, що буває на початку збирання, обмолот проводять при підвищених обертах барабана і меншому зазорі деки; при сухій хлібній масі зерно легко вимолочується і більше травмується, тому обмолот слід проводити при менших обертах і більшому зазорі між декою і барабаном. Збільшують оберти барабана при обмолоті остистих сортів, остюки яких більшою мірою розбиваються і менше забивають деку, що поліпшує обмолот зерна. Уранці і ввечері обмолочують пшеницю при підвищених обертах, удень – при менших. Втрати зерна при збиранні не повинні бути більше 0,5 % , а травмованого зерна може бути не більше 2 %.

Після збирання зерно старанно очищають, при потребі пропускають через сушильні агрегати, доводять вологість його до 14-15 % і використовують за призначенням.

8. Застосування нових технологій та сучасної техніки при вирощуванні пшениці озимої

Стосовно технології вирощування озимої пшениці, то в залежності від сорту, кліматичної зони, інвестиційних можливостей – цих підходів може бути кілька. Головне, щоб вони були спрямовані на отримання максимального врожаю за тих чи інших умов.

Озима пшениця є вибагливою до попередників і знижує врожайність при повторному вирощувані на 15-20%, а при сівбі третій рік підряд – на 30-35% і більше. При беззмінному вирощуванні врожайність знижується, навіть, при внесенні додаткової кількості добрив. Серед всіх інших зернових злакових культур озима пшениця є найвибагливішою до попередника і тому саме їй в порівнянні з іншими злаками віддають найкращі попередники в усіх ланках сівозміни, в яких вона, як правило, є структуроутворюючою одиницею.

Оптимальними попередниками озимої пшениці в сівозмінах Лісостепу є багаторічні та однорічні трави, горох, озимий ріпак, зайнятий пар, за умов достатнього зволоження та удобрення – кукурудза на силос та зелений корм.

Важливою особливістю вирощування озимої пшениці є її беззаперечна придатність як попередника для наступних культур в сівозміні та залишання після вирощування великої кількості решток з наступною їх гуміфікацією.

Озима пшениця, будучи високоврожайною культурою потребує відповідної системи основного удобрення та обробітку ґрунту.

Конкретні кількості добрив, що вносять під основний обробіток, а також їх асортимент будуть різними для господарств як в розрізі одного району, і, тим паче, природної зони їх розміщення. Але універсальним підходом при застосуванні мінеральних добрив є наступний: 85-90 % від загальної кількості фосфору та калію вноситься під основний обробіток. Це пов’язано з тим, що дані елементи є мало- або слабо рухливими в ґрунті і найкраще вони будуть споживатись мичкуватим корінням озимої пшениці на глибині 20-22 см, а основний обробіток ґрунту виконується на задану глибину і є найглибшим в порівнянні з наступними обробітками. Кажучи мовою цифр, в зоні Лісостепу під основний обробіток потрібно внести розкидачами Kuhn (MDS, АХІS) або Вгеdаl 2,25-3,75 ц/га суперфосфату та 1,2-1,9 ц/га калійної солі (Р_80-75К_80-75), в залежності від забезпеченості даними елементами в ґрунті.

Внесення азоту восени разом з 10-15% від загальної кількості фосфору та калію можливе при посіві з використанням комплексних добрив (1-1,5 ц/га нітроамофоски  N₁₆P₁₆K₁₆), а також внесення 30-60 кг/га аміачної селітри (N_10-20) для прискорення мінералізації рослинних решток, що залишилися після попередника, якщо вони не є насичені азотом.

Основний обробіток ґрунту під озиму пшеницю може бути різним. Але загалом використовуються традиційний, мінімальний та нульовий (nо-tііll). Традиційний передбачає оранку плугами Кuhn на глибину 20-22 см, мінімальний – обробіток дисковими боронами Sunflower 1434, Will-Rich Т25 та Will Rich 7600, ріпером Sunflower 4411 чи культиваторами Kuhn Mixter, нульовий — прямий посів в стерню сівалками Grain Plants з модифікаціями 2N2410, ЗN 3110F, NTA3010.

У кожного з вищевказаних основних обробітків є свої переваги і недоліки, всі вони мають право на життя в кожній сільськогосподарській зоні України і завдання господаря, проаналізувавши свої грунтово-кліматичні умови та фінансові можливості обрати найоптимальнішу систему основного обробітку ґрунту, яка повинна виконати такі завдання: створення оптимальної структури ґрунту, знищення бур’янів, максимальне накопичення вологи в поверхневому та орному шарі, бути максимально ресурсоощадливою, а лінійка техніки що застосовується, повинна бути придатною для використання в інших ланках сівозміни.

Наступними після основного обробітку ґрунту є передпосівна культивація та сівба. Передпосівну культивацію потрібно здійснювати напередодні сівби з метою мінімалізації втрати вологи, нестача якої кардинальним чином впливає на схожість та осінній розвиток рослин.

Біологічно рослинам озимої пшениці від сівби до входу в зиму треба 50-60 днів вегетації, середньокущисті сорти перед входом у зиму повинні мати 2-3 нормально розвинутих стебла і добре розвинуту розгалужену кореневу систему.

Тому дотримуючись інтенсивної технології вирощування пшениці найдоцільніше сіяти в середині, або в другій половині рекомендованих у даній зоні оптимальних строків сівби. До сівби приступають при середньодобовій температурі повітря + 14-16°С. Орієнтовні строки сівби у південних районах Лісостепу – з 5-10 по 20-25 вересня, в центральних – з 5 по 20, у північних – з 5 по 15 вересня.

За 3-4 дні до сівби проводять обробку насіння озимої пшениці протруйниками найпопулярнішими серед яких є Ламардор (0,15-0,2 л/т), Раксіл Ультра (0,2-0,25 л/т), Байтан Універсал (2 кг/т), Вітавакс (2,5-3,0 л/т), Кенто Дуо (2,5-3,0 л/т),  Дивіденд Стар (1л/т).

При сівбі озимої пшениці після різних попередників дотримуються такої черговості: розпочинають після кукурудзи зібраної на силос у молочно-восковій стиглості, потім продовжують після гороху і закінчують після кращих попередників багаторічних і однорічних трав) і на полях, де внесені органо-мінеральні добрива у високих нормах.

Норму висіву насіння встановлюють залежно від попередників, фону добрив, біологічних особливостей сортів. Після кукурудзи на силос та інших непарових попередників (ячмінь, овес, пшениця, жито, льон, картопля) висівають 5,5-6,0 млн., після гороху, багаторічних і однорічних трав — 4-5 млн. схожих зерен на 1 га. Сорти напівкарликового типу, розміщені, як правило, після кращих попередників, висівають з підвищеною на 1 млн./га нормою висіву.

На родючих, добре удобрених фунтах, після парових попередників (багаторічних і однорічних трав, озимих і кукурудзи на зелений корм, ранньої картоплі, гороху) і при достатніх запасах вологи використовують понижені норми висіву, а на менш родючих, після непарових попередників і при недостатніх запасах вологи – підвищені.

Озимі зернові сіють сівалками Grain Plaints, що можуть висівати озиму пшеницю за будь-якої системи основного обробітку ґрунту рядковим способом з міжряддями 15-17-19 см і вузькорядним (7,5 см). При інтенсивній технології переваги має звичайна рядкова сівба. На превелику жаль, ми  не маємо сьогодні достатньої інформації про реакцію сучасних сортів пшениці озимої на ширину міжряддь.

Після сівби та отримання дружніх сходів на перший план виходить захист озимої пшениці від бур’янів, шкідників та хвороб. Сезони з теплими осенями спричинюють вибухи епізоотії шкідників серед яких домінують злакові цикадки, пшеничні та шведські мухи, совки, хлібні жужелиці, певна части­на з яких є переносниками вірусів. Особливо згубно діють віруси що поширюють фузаріоз та ВЖКЯ. В останні роки через перенасичення сівозмін стерньовими культурами від фузаріозу та ВЖКЯ недобір врожаю обчислюється мільйонами тонн. Задля упередження цих несприятливих факторів слід обов’язково обприскувати посіви з осені інсектицидами Фастак (0,1-0,15 л/га), Ф’юрі (0,07-0,1 л/га) з використанням обприскувачів Nitro, Арасhе чи Bargam.

Першою операцією, яка виконується навесні є підживлення озимої пшениці по мерзлоталому ґрунту з внесенням розкидачами Kuhn (MDS, AXIS) або ВгеdіаІ аміачної селітри в кількості 100-150 кг (N_35-50). Це потрібно для прискорення весняного відростання, при якому споживання азоту пшеницею є дуже високим.

Друге підживлення азотними добривами аміачною селітрою N_35-70 проводять в фазі кущення – тобто, період найбільш активного споживання азоту. Для покращення якості продукції можливе третє або й четверте позакореневе підживлення озимої пшениці карбамідом та мікродобривами в ба­кових сумішах з фунгіцидами та інсектицидами. При цьому рослини забезпечуються не лише макро-, а й мікроелементами.

Захист від бур’янів займає вагоме місце в технології ви­рощування озимої пшениці. Слід відзначити, що вона є досить конкурентною проти бур’янів в порівнянні з іншими культурами. Періодом внесення основних гербіцидів є час між кущенням до появи прапорцевого листа. В цей період проводиться захист від дводольних бур’янів гербіцидами Гранстар Профі (0,02-0,025 кг/га), Гроділ Максі (0,09-0.1 л/га), Калібр (0,03-0.06кг/га), Серто Плюс (0,15-0.2кг/га), Лінтур (0,8 л/га), проти однодольних бур’янів гербіцидами Пріма (0,4-0,6л/га ) та Монітор (0,013-0,026 кг/га), проти берізки польової препаратами, які містять в своєму складі Дикамбу, проти осоту — Лонтрелом (0,3 л/га). Крім того, напередодні збирання врожаю можливе застосування для десикації гербіциду Раундап (3,0-4,0 л/га), що не лише прискорює достигання пшениці, а й зменшує кількість та вологість насіння бур’янів у воросі.

Озима пшениця, як і будь-яка інша культура, є досить привабливою для шкідників та хвороб. Основними шкідниками озимої пшениці є клопи-черепашки, злакова листокрутка (фаза виходу в трубку), злакові попелиці, хлібні жуки, злакові трипси (фаза формування зерна), різні види клопів, хлібної жужелиці (фаза формування-наливання зерна). У відповідних фазах при перевищенні ЕПШ шкідниками проти них використовують інсектициди Фастак (0,1-0,15 л/га), Бі 58 (1,0-1,5 л/га ), Ф’юрі (0,07-0,1 л/га) або Вантекс (0,06-0,07 л/га), Децис Профі (0,04 кг/га).

Ураження хворобами озимої пшениці у весняно-літній період розпочинається у фазі виходу в трубку (борошниста роса, іржасті хвороби, кореневі гнилі, септоріоз), продовжується в фазах цвітіння-колосіння. Актуальними хворобами є також фузаріоз колоса, сажки. Слід відмітити, що важливою обставиною є захист прапорцевого листа, адже від його здорового стану залежить 30% врожаю.

А загалом в посівах озимої пшениці застосовуються наступні фунгіциди: у фазі виходу в трубку Тілт (0,5 л/га), Альто Супер (0,4 л/га) у фазі колосіння перевагу слід надати Фалькону (0,6 л/га), який найбільш активно протидіє поширенню фузаріозну колосу. В цілому, за умов вчасного внесення, запобігають поширенню хвороб та втратами врожаю.