Монітор Агронома
25-11-2024
Монітор Агронома
Рейтинг: 0
Серйозну небезпеку с.-г. культурам становлять саранові. Ці комахи найагресивніші і найшкідливіші у світі, особливо стадні види, яким властиві періодичні масові розмноження, що завдає великих збитків народному господарству.
Причини спалахів чисельності саранових різної сили досконало не вивчені внаслідок їхньої багатофакторності. Відомо багато теорій динаміки чисельності комах. За однією із них основною причиною циклічності масових розмножень комах є зміна сонячної активності, яка впливає на циркуляцію атмосфери і на зміни режиму погоди. Зв’язок кліматичних змін і масових розмножень саранових встановлено давно, але точність довгострокових метеорологічних прогнозів практично не дає можливості використовувати цю залежність.
Після масового розмноження саранових в Україні, яке відбулось 1923–1926 рр., і до початку 1970-х років досягнення хімічного методу захисту на фоні тимчасового природного зниження чисельності цих комах у їхніх основних резерваціях створили ілюзію того, що саранова проблема «практично вирішена», а найнебезпечніші види тримають під контролем на рівні «господарсько-нешкідливого стану». З огляду на це саранові в Україні було виведено зі списку шкідників сільськогосподарських культур. Однак наступні десятиліття показали передчасність подібних тверджень — саранові все ще залишаються потенційною загрозою для сільського господарства. Послаблення уваги до проблеми призвело до того, що в період спалаху чисельності саранових із утворенням куліг у південному регіоні України у 1995–1997 рр. служби захисту рослин не змогли попередити ризики належним чином.
Перелітна (азійська) сарана, стадна форма (імаго та личинка)
На сьогодні в нашій країні спалахи саранових внесено до переліку надзвичайних ситуацій (18; Державний класифікатор надзвичайних ситуацій ДК 019–2001). Із 1996 р. науковці Інституту захисту рослин НААН проводять дослідження комплексу саранових на території України, у результаті яких було виявлено і визначено 22 види саранових, які належать до підродин Acridinae, Oedipodinae, Catantopinae, Acridiinae. Встановлено, що структура видового складу угруповання саранових (частка окремих видів у популяціях саранових) мінлива і залежить від багатьох факторів, зокрема від особливостей біотопу (стації), гідротермічних умов і рівня чисельності шкідників.
Порівняльний аналіз результатів картування вогнищ саранових в Україні та зон за ізотермами свідчить про те, що максимальна чисельність саранових у вогнищах рівнозначна такій у зонах, де сума активних температур понад 50°С становить 3000°С і більше.
Так, найбільшу чисельність саранових в Україні реєструють у південних та південно-східних областях Причорномор’я: Херсонській, Запорізькій, Донецькій, Луганській та в АР Крим. Саме в цих областях сума активних температур (> 50°С) перевищує 3000°С. Рівень поширення вогнищ саранових також дуже подібний до такого в регіонах України, де температура поверхні землі влітку становить 28…33°С. В областях, максимально забезпечених теплом влітку, виявляють також значні площі, заселені яйцекладками (ворочками) саранових.
Періодичні масові розмноження значної шкодочинності, із господарсько відчутними збитками, властиві стадним видам саранових. Комахи стадних видів здатні перебувати у двох морфо-фізіологічних формах — поодинокій та стадній фазах. Трансформація популяції комах із поодинокої у стадну фазу відбувається внаслідок збільшення їхньої щільності за сприятливих екологічних чинників. Водночас відбуваються помітні зміни у морфології, фізіології та поведінці комах. Сукупність особин одного виду починає поводити себе як єдиний організм, якому притаманні надзвичайна ненажерливість та міграційна активність. Стадні види саранових у процесі розвитку спроможні утворювати куліги личинок (тимчасові скупчення) або зграї імаго.
Потенційно найнебезпечніші серед саранових України стадні види шкідника, зокрема італійська сарана (прус) і перелітна (азійська). Шкідники розвивались на неорних землях, узбіччях доріг, пасовищах та луках, біля зрошувальних каналів і систем та лісосмуг, подекуди у посівах багаторічних трав, сої, просапних і зернових культур. Частка італійського пруса в угрупованні саранових становила 3–5%, дещо більше на перелогах — до 7%. Тенденція до підвищення чисельності саранових, зокрема особливо небезпечного італійського пруса, що обумовлено притаманною циклічністю динаміки розвитку популяцій, стримувалася несприятливими гідротермічними умовами у період відродження і розвитку молодших віків шкідника впродовж 2008–2013 рр., а також аномально високими температурами повітря і на поверхні грунту в період відкладання яйцекладок сарановими у липні — серпні, що негативно відбивалося на стані популяцій саранових наступними роками.
Перелітна (азійська) сарана (поодинока форма)У період вегетації культур у 2013 р. у всіх регіонах реєстрували невисоку чисельність саранових, що обумовлено, перш за все, впливом несприятливих погодних умов на виплодження і подальший розвиток цих комах. Так, у Степу, який є зоною потенційної загрози масового розмноження стадних видів, ГТК (гідротермічний коефіцієнт) дорівнював 0,9, що перевищував оптимальний (0,5–0,7) для розвитку італійського пруса, а СЕТ (сума ефективних температур понад 10°С) становила 1589°С за оптимальної 2550…2700°С. Середня чисельність саранових — 2 екз./м2. У локальних осередках на неорних землях кількість шкідників сягала 8–10 екз./м2 (Донецька, Херсонська, Миколаївська, Київська, Сумська обл.), у Луганській та Запорізькій областях — 14–18 екз./м2. Перелітну (азійську) сарану, як і в минулі роки, виявляли в угрупованні саранових у низці південних областей.
Найзаселеніші площі — у Запорізькій (27,8 тис. га), Луганській (17), Одеській (6), Миколаївській (2,6 тис. га) областях. Масового розмноження цих шкідників у поточному році не очікується. Однак, беручи до уваги здатність саранових, зокрема стадних видів, до осередкового розвитку, за сприятливих гідротермічних факторів у період відродження личинок можливе осередкове підвищення чисельності італійського пруса у Степу і Східному Лісостепу. Залишається загроза підвищення чисельності перелітної азійської сарани у місцях її локалізації та формування нових осередків розмноження, що потребує постійного моніторингу місцевих популяцій цього шкідника у південному регіоні.
Прус, або сарана італійська, в Україні зустрічається повсюдно. Чітких відмінностей забарвлення або морфологічних ознак між стадною і поодинокою фазами італійського пруса немає. У цілому дорослі особини стадної фази дещо більші за розмірами, а їхні надкрилля і крила довші, ніж у представників поодинокої форми. Для того, щоб визначити фазу тієї або іншої особини пруса (стадну або поодиноку), використовують спеціальні показники:
— індекс відношення довжини надкрил до довжини заднього стегна: в особин поодинокої фази величина цього показника не перевищує 1,40 у самиць, 1,42 — у самців; типові стадні особини характеризуються більшим індексом: 1,60 — самиці і 1,625 — самці;
— величина заходження надкрил за вершину задніх стегон: якщо цей відтинок становить у самців більше 3,6, а у самиць — понад 4,7 мм, то ця особина належить до стадних. Якщо ж він менший ніж 1,9 мм у самців і 2,2 — у самиць, то це представник поодинокої фази.
Протягом року прус та інші саранові утворюють I покоління. Відкладання прусом яєць у кубушках починається у другій половині літа (липень), через один-два тижні після парування, і триває до вересня. Ворочки із яйцями розміщуються у поверхневому шарі пухкого грунту на глибині 2–5 см. Яйця в кубушках зимують.
У степових областях України відродження личинок пруса починається із середини травня (+10 днів) і триває до середини червня, тобто цей термін несталий і може бути подовженим. Масовий вихід личинок на поверхню грунту відбувається, коли він прогрівається до 23°С. Буває й таке, що на тих самих ділянках на початку липня можна побачити личинок пруса, що тільки відроджуються, тоді як основна їхня маса відродилась ще у травні.
Личинки мають п’ять віків, розвиваються від 30 до 45, іноді до 50 днів. У третій декаді червня відбувається останнє линяння, личинки окрилюються, перетворюються на дорослу комаху (імаго). Через 6–15 днів після окрилення починається їхнє парування.
Перелітна (азійська) саранаХарактерна зона мешкання для італійського пруса — полиново-злаковий степ і полинові напівпустелі, але вогнища підвищеної чисельності зустрічаються і в Лісостепу України, де він займає галявини, узлісся. В лучних степах заселяє «степові» ділянки з полинами і злаками: тонконогом і ковилою; полиновища зі споришем і ковилою; типчаково-полинові зарості, зарості свинорию. Шкідник відроджується на цілині, перелогах, у ярах і вздовж доріг. Стації, що не заселяються прусом в ареалі, — заливні луки та густі зарості гігрофільної рослинності на грунтах надлишкового зволоження, солончаки, щільні важкі грунти та свіжозорані поля, а також ділянки зі злаковим фоном. Набір стацій, що обирає прус, розширюється завдяки появі додаткових місць мешкання шкідника, що з’являються внаслідок с.-г. діяльності людини, тобто посівів, перелогових земель різних віків, а також пасовищ, вигонів і толок.
Перелітної сарани в Україні є два підвиди (середньоруська та азійська), мешкають вони переважно у заплавах річок Десни, Дністра, Дніпра, Прута. Навесні після відродження шкідник живиться пирієм та війником, надалі — тростиною.
Стадна й поодинока фази різняться між собою більш виражено, ніж у пруса.
Стадна фаза:
середній кіль передньоспинки низький прямий або дещо увігнутий. Довжина задніх стегон становить менше половини довжини надкрилля. Забарвлення личинок старших віків —комбінація чорного й оранжевого кольорів, личинки 1–2-го віків сірувато-чорного кольору.
Поодинока фаза:
середній кіль передньоспинки високий дугоподібний, довжина задніх стегон становить понад половину довжини надкрила. Личинки мають різне забарвлення, зазвичай одноколірне — сіре, зелене, жовте, буре.
Масове розмноження азійської сарани також має виражену ритмічність — відповідно до ритму сонячної активності: початок — на максимумі, зростання — на спаді сонячної активності, спалах чисельності — на мінімумі сонячної активності і після цього — різкий спад чисельності.
Розмноження азійської сарани напряму залежить і від гідротермічного режиму місць мешкання шкідника. Підвищена вологість та низькі температури можуть різко знизити чисельність азійської сарани, а тепла та суха погода сприяє її збільшенню і спалахам масового розмноження. Важливу роль у кількісних змінах цього шкідника грає водний режим у місцях його гніздилищ. Як правило, мінімальний рівень чисельності — у періоди підвищення рівня води (затоплюються великі території із гніздилищами азійської сарани).
Коли рівень води починає падати, її кількість різко збільшується, і приблизно на другий рік можуть з’явитися перші куліги і саранові стада. Слід враховувати і період настання паводків. Так, осінні, зимові та літні пізні паводки (після масового відродження сарани) зазвичай не впливають на її чисельність. Короткочасні весняні — стимулюють відродження шкідника. Висоководні і подовжені паводки, особливо якщо вони почались незадовго до відродження личинок (сарана відроджується пізніше і не встигає досягнути статевої зрілості — не залишає потомства), негативно впливають на розвиток саранових.
Високий ризик масового розмноження італійського пруса — на мінімумі сонячної активності, за повторення впродовж двох-трьох років таких умов: СЕТ — понад 1400°С, кількість днів із температурою понад 15°С – 130, кількість опадів у теплий період року — 200–300 мм, ГТК — 0,7–0,5 та нижче.
Зміна факторів середовища у несприятливий для розвитку саранових бік — основний шлях кардинального вирішення проблеми зниження чисельності цих дуже небезпечних для сільського господарства шкідників до безпечного рівня. З цією метою в осередках розмноження італійського пруса та нестадних саранових рекомендовано проводити оранку пустищ і перелогових земель, винищення меж, що є резерваторами саранових; збирання врожаю багаторічних трав у стислі строки, використання всього комплексу агротехнічних заходів, що забезпечують появу дружних і незріджених посівів. На перелогах та зріджених посівах із високою щільністю кубушок вдаються до глибокої полицевої оранки задля переміщення яйцекладок шкідника на поверхню грунту чи застосовують оранку з одночасним боронуванням, що зменшує грудкуватість грунтової поверхні і негативно впливає на виживаність личинок. Велике значення мають відтворення сіножатей і пасовищ шляхом підсівання трав, внесення добрив, упорядковане випасання тварин, зрошення, заводнення та ін., спрямоване на відновлення густого травостою.
Для своєчасного виявлення і знищення осередків із високою чисельністю сарани слід починаючи із 1 декади травня проводити обстеження неорних земель, випасів, багаторічних трав, лісосмуг та ділянок, де торік спостерігали велику чисельність саранових. Крім методу прямого підрахунку на 1 м2, виявлення та облік личинок у період відродження доцільно проводити з допомогою ящика Петлюка та пристрою для обліку комах, що стрибають (площа його основи — 0,1 м2). Для обліку личинок старших віків та окрилених особин за чисельності менше 1 екз./м2 доцільно використовувати трансектальний метод. За цим методом, проходячи обстежуваною ділянкою, враховують саранових, що вистрибнули на маршруті завдовжки 100 м і завширшки 1 м.
Результати обліку розраховують за формулою:
А = 0,04хВ, де:
А — чисельність саранових на 1 м2, екз.; В — кількість саранових на маршруті завдовжки 100 м, екз.; 0,04 — коефіцієнт.
Під час масового розмноження саранових головну увагу слід приділяти визначенню заселених площ.Захист посівів від саранових починають за масової появи личинок 1-го віку. Основну масу личинок стадних саранових слід ліквідувати до закінчення їхнього розвитку у 3–4-му, а нестадних видів — у останньому віці. Слід зауважити, що третя декада травня — перша декада червня є оптимальним періодом застосування хімічних засобів захисту. В цей час угруповання саранових представлено личинками молодших віків, у яких мала міграційна активність, що сприяє ефективності та економічності захисних заходів.
Методи обробки заселених ділянок хімічними препаратами залежать від конкретних умов. Використовують як суцільні авіаційні і наземні обробки, так і крайові (навколо посівів), локальні — у місцях високої концентрації шкідників (куліги, зграї) і бар’єрні (на шляху міграції личинок).
У фазі наростання чисельності саранових рекомендовані локальні обробки препаратами. Суцільні обробки слід проводити лише в місцях високої чисельності личинок. У період піка чисельності саранових припустимо проводити суцільні обробки, але, перш за все, в агроценозах і на прилеглих до них ділянках. Під час обробки куліги, що рухається, слід обробляти не тільки площу, яка фактично зайнята нею, але й попереду, починаючи обробку за 200–300 м від голови куліги й охоплюючи площу за шириною, що дорівнює ширині фронту куліги.
За великих розмірів заселених ділянок і за браком часу або інсектицидів, призначених для суцільної обробки, використовують стрічкові обробки (смугові). Ширина оброблюваних смуг та необроблених проміжків між ними не має перевищувати 40–50 м. Кінці оброблених смуг з’єднують загальною обробленою смугою, утворюючи таким чином замкнуту мережу.
Щоб не допустити сарану на посіви, можна використовувати захисні смуги навколо захищуваної ділянки або з того боку, звідки шкідник може мігрувати на посів. Спочатку обробляють смугу завширшки 20–50 м (за густого травостою) або 100–120 м (за зрідженої рослинності), а потім усю площу, заселену сараною. Обробку слід вести у напрямку, протилежному посіву, що захищають.
Хімічні обробки проводять за чисельності личинок: італійського пруса — 2–5, нестадних саранових — 10–15 екз./м2. Обробки потрібно встигнути закінчити до початку окрилення саранових.
Культури, яким властива дана проблема
